Музей визвольної боротьби України знаходить, зберігає, об’єднує

Минулого тижня (1 липня) у Музеї визвольної боротьби України (вул. Лисенка, 23 а) з нагоди 100 років „Шевченківського здвигу“ у Львові та 100-ліття від початку Першої світової війни презентували виставку „Лицарі Червоної Калини“.

Це вже третя виставка військово-патріотичної тематики цього року. Більше про музей розповідає його завідувач Володимир Бойко:

— Ідея створення Музею визвольної боротьби України виникла після проголошення незалежності України. Офіційне відкриття його як відділу Львівського історичного музею відбулося 13 жовтня 2012 р. з нагоди 70-річчя створення УПА, але музей розбудовується донині.

Раніше вже існував Музей воєнно-історичних пам’яток НТШ, який у 1937 р. був заснований з ініціативи Товариства комбатантів УГА „Молода Громада“, директором його був Іван Карпинець, музей діяв при культурно-історичному музеї НТШ, яким керував відомий археолог доктор Ярослав Пастернак. Його фундаторами були нині вже історичні постаті, серед них Андрій Мельник, Омелян Пріцак, Іван Тиктор, Юрій Гоцький, Михайло Драган, Марія Заячківська, Іван Карпинець, Юрій Крохмалюк, Іван Крип’якевич, Володимир Левицький та багато інших; а також різні господарські і культурні товариства. Музей мав 3500 експонатів, які опублікував вояк УГА Іван Карпинець та студент Володимир Трембіцький. Вони розуміли, що в тодішніх умовах національна українська ідентичність повинна формуватися і викристалізовуватися через історичну пам’ять, яка базуватиметься на матеріальній пам’яті, що гарантуватиме збереження історичного фактажу. 1939 р. музей закрили як націоналістичний. Частина збірки потрапила до Львівського історичного музею (зброя, відзнаки, які збережені до сьогодні), значна частина документів — до Центрального історичного архіву, а частину матеріалів (бонни — грошові знаки) вивезли до США.

Сьогодні у фондах музею є 300 пам’яток із цієї колекції. За останні роки вона поповнилася матеріалами УСС, УГА, ОУН, УПА, УД „Галичина“, документами й особистими речами жертв сталінських репресій та учасників руху шістдесятників. Тож нині музейна збірка нараховує 10 тис. експонатів, найвагоміші з них представлені в експозиції. Це — документи, фотоматеріали, відзнаки та зброя Української галицької армії та Дієвої армії УНР, Гетьманату та ЗУНР, матеріали до історії УПА, речі репресованих борців за волю України тощо. Нині надходять матеріали Революції Гідності.

Як потрапляють до Вашого музею експонати?

— Випадкового не буває нічого. Експонати потрапляють до нас передовсім не через наш статус, а тому, що працюємо за чіткою системною програмою.

У 1991 р. ми мали на меті створити музей, який би охопив історію формування української самосвідомості через розвиток усіх форм суспільної діяльності, в тому числі і військових дій та боротьби українського підпілля. Наш музей — історія воюючої України, тож визначили діапазон — від 1912 р. до 1991 р. Нині корегуємо, оскільки триває боротьба за незалежність.

На жаль, ми мали сумний досвід попередніх музеїв, які закривали і нищили. Так за роки „совітизації“ втрачено багато цінних в історичному контексті фотографій зі спецфонду Історичного музею. Зокрема там було чимало олійних високомистецьких портретів українських вояків. Серед значимих — портрети Андрія Мельника, Симона Петлюри, Володимира Сінклера, Лева Лепкого, Юрія Тютюнника, Андрея Шептицького та інших. Це були роботи пензля Петра Холодного та Осипа Куриласа.

Із 1948 до 1950 рр. було багато наказів Міністерства культури вилучати пам’ятки для знищення, але деякі з них працівникам вдавалося врятувати, як зокрема, сокільський прапор. Та коли про це довідалися, створювали спецкомісії, які простежували, щоб усе „націоналістичне“ було спалене. У такий спосіб втрачено чимало цінних речей: однострої хорунжої Олени Степанів, генерала Мирона Тарнавського та ін. Досі тривають пошуки у фондах музею.

Інколи нам передають цікаві експонати з приватних колекцій. Так, велику збірку особистих речей передали повстанці та шістдесятники, які були репресовані. Серед них — вишивки алегоричного характеру: молитва за Україну, передача в тюрму, іконки, особисті речі політв’язнів. Багато разів виїжджали на Маківку (там знаходили фрагменти зброї, особисті речі), досліджували криївки збройного підпілля ОУН, місця боїв Дивізії „Галичина“. Важливо також відшуковувати карти УПА, щоб розуміти повстанську методику боротьби. Але знайти — це лише частина роботи, адже ще потрібні фахові коментарі.

Часто ці пошуки проходять надзвичайно цікаво. Як приклад, знахідка архіву Жовківського надрайонового проводу ОУН. Колишні повстанці нам підказали, що ці матеріали знаходяться за задньою стінкою одного із дванадцяти вуликів. А оскільки вулики давно розпродали, то пошук був тривалий, але увінчався успіхом. Також цікава була знахідка в лісі: металевий контейнер, де були теренові видання ОУН, пропагандивні листівки, повстанська художня література, ілюстровані плакати із закликами та інше.

Ще одним джерелом поповнення експонатів є співпраця з колишніми вояками УПА та Дивізії „Галичина“, які виїхали за кордон і, відповідно, зберегли там цікаві пам’ятки. Зараз обговорюємо можливість передачі до нашого музею двох унікальних робіт Михайла Мороза — портрет надрайонової провідниці ОУН Марії Ровенчук і сотенного УПА Лева Футала. Також нам передали багато фотографій дивізійників (більше тисячі світлин), архів Товариства прихильників Державного центру Української народної республіки в екзилі, маємо архів командира Першої української дивізії Української національної армії Павла Шандрука. Є серед нашого музейного багатства музичні твори, партитури, повстанські поезії... Не так давно оунівець Богдан Казанівський переслав нам зі США архів відомого діяча ОУН Зиновія Матли, серед документів було декілька цікавих новел, які ми видали окремою книжкою.

Готуємо залу для нових розділів про сучасну боротьбу за Європейську Україну. Нещодавно відомий іконописець, активний учасник Революції Гідності Лев Скоп передав до нашого музею прапор із Майдану.

Музеї визвольної боротьби необхідні, адже суспільство повинне об’єднуватися навколо матеріалізованої спільної ідеї. Саме історична пам’ять — це те, що не треба пояснювати. Коли люди приходять у музей і бачать реальні речі конкретних людей, вони відчувають зв’язок із минулим.

Хто переважно відвідує Музей визвольної боротьби?

— До нас приходять різні відвідувачі. Дуже багато людей зі Східної України. Вони хочуть пізнати і зрозуміти історію України, адже зазвичай знають перекручену історію. Наші екскурсоводи протягом навіть кількох годин (незалежно від кількості людей) відповідають на всі питання. Часто такі відвідувачі виходять з іншим розумінням історії, є такі, в кого справді „перевертається“ світогляд, вони переповнені здивуванням, що все життя не так себе ідентифікували.

Є відвідувачі критично налаштовані, тоді відбувається розмова-дискусія. Ми не говоримо: приходьте, дивіться і самі робіть висновки, не просто констатуємо факти, а пояснюємо на історичних прикладах, щоб людина змогла зрозуміти, зробити висновки. 

Наталія Павлишин

(Аудиторія. 2014. Чис. 22 (2862). 10 липня – 27серпня. С. 12–13).