Історія

Львівський історичний музей, один із найстаріших в Україні, є скарбницею історико-культурних пам’яток не лише реґіонального, але й національного та світового значення. За понад 125 років діяльності інституції сформувалося цінне фондове зібрання, яке налічує близько 380 тисяч музейних предметів.

  

Історія Музею розпочалася наприкінці ХІХ ст., коли 22 грудня 1892 року львівський маґістрат видав спеціальну Відозву про намір створити у місті важливий науково-культурний осередок — Історичний музей міста Львова. Документ був підписаний президентом міста Едмундом Мохнацьким та хранителем Міського архіву Александром Чоловським. Саме Александер Чоловський (1865—1944), випускник Львівського університету, доктор філософії, у майбутньому відомий вчений-історик, музеєзнавець та громадський діяч, був ініціатором створення у Львові кількох муніципальних музеїв. Він же став багаторічним директором цих закладів — Історичного музею міста Львова, Національного музею імені короля Яна ІІІ та Міської галереї. Часом заснування Музею вважають наступний 1893 рік, коли старовинні пам’ятки історії міста (головно маґістратські та цехові), що віддавна зберігалися у різних приміщеннях ратуші, зібрали в єдину музейну колекцію. Власної будівлі новостворена інституція на початках своєї історії не мала. Колекцію зберігали в кімнаті Міського архіву у львівській ратуші. Значну допомогу в упорядкуванні та інвентаризації музейних предметів надав архіваріус Міського архіву відомий графік Францішек Ковалишин. Спеціальний музейний інвентар, перші записи у якому зроблено 1903 року, поділяв збірку на шість окремих груп: 1. Пам’ятки муніципальні та цехові, костюми, зброя та ін.; 2. Портрети та картини; 3. Монети і медалі; 4. Печатки, відливи, відтиски; 5. Археологічні знахідки; 6. Пам’ятки давньої архітектури та скульптури.

У 1908 році в культурному житті Львова відбулася важлива подія — ґміна міста придбала старовинну ренесансну кам’яницю XVI ст. на пл. Ринок, 6, відому як кам’яниця Корнякта (за ім’ям першого власника, львівського купця, грека за походженням Костянтина Корнякта). Серед іменитих власників будинку був і польський король Ян ІІІ Собєський, який облаштував кам’яницю під свою львівську резиденцію. За пропозицією віце-президента міста Тадеуша Рутовського та стараннями Александра Чоловського будинок призначили на музейні цілі. Відкриття та посвята нового муніципального музею (офіційна назва — Національний музей імені короля Яна ІІІ у Львові) відбулися 12 вересня 1908 року. Окрім пам’яток, пов’язаних з життям та діяльністю короля, тут експонували також старожитності з Історичного музею міста Львова. За профілем обидва музеї були історичними, комплектували та популяризували пам’ятки, пов’язані передусім з історією Львова та Галичини. Колекції поповнювали здебільшого дарами приватних осіб, серед яких були й перші музейні працівники — директор Александер Чоловський, віце-директор Кароль Бадецький, кустоші (хранителі) — Рудольф Менкицький та Станіслав Заревич.

У міжвоєнний період до Музею надходили дари з колекцій відомих у Львові збирачів давніх пам’яток історії та культури — Владислава Лозинського, Болєслава Ожеховича, Гелени Домбчанської, Зузанни Дилевської, Корнелії Парнасової та ін. Подаровані предмети експонували у музейних залах на пл. Ринок, 6. Колекція Б.Ожеховича становила окремий відділ Національного музею імені короля Яна ІІІ у колишньому палаці Лозинських (нині — вул. Стефаника, 3). Згадані вище музеї належали ґміні міста, з міського бюджету виділили кошти на їх утримання та купівлю предметів музейного значення. У 1926 році місто придбало окремий будинок для Історичного музею міста Львова, т. зв. Чорну кам’яницю — перлину ренесансної архітектури Львова XVI ст. (пл. Ринок, 4). Після проведення ремонтних та адаптаційних робіт у кам’яницю перенесли збірки та експозицію Історичного музею міста Львова. У вересні 1929 року Музей урочисто відкрили для відвідувачів. У 30-х роках ХХ ст. перебудову музейної експозиції та переінвентаризацію музейних колекцій здійснила перша в історії львівського музейництва жінка-кустош Луція Харевичова — відомий історик-урбаніст та історіограф Львова.

З початком Другої світової війни, коли на західноукраїнських землях було встановлено радянську владу, у львівському музейництві відбулися значні зміни. Внаслідок націоналізації музейних збірок та реформування самих музеїв їхня кількість значно зменшилася: окремі установи ліквідували, деякі об’єднали. Так, 1940 року в результаті злиття двох музеїв історичного профілю — Історичного музею міста Львова та Національного музею імені короля Яна ІІІ — наказом Народного комісаріату освіти Української РСР було створено Львівський державний історичний музей. Директором призначили відомого українського археолога Ярослава Пастернака (1892—1969). У фондові збірки Львівського історичного музею передали колекції та окремі предмети ліквідованих музеїв, зокрема Музею Ставропігійського інституту, Музею імені князів Любомирських, Культурно-історичного музею Наукового товариства імені Шевченка.

У часі німецької окупації (1941—1944) Музей розділили на дві установи — власне Історичний музей та Музей прадавньої історії, що мав зберігати та експонувати археологічні пам’ятки. Обидва заклади були закритими для відвідувачів, хоча музейні працівники продовжували працювати над упорядкуванням музейних збірок. Перед відступом німецьких військ зі Львова у лютому — липні 1944 року частину музейних збірок вивезли на Захід. Музей тоді втратив частину наукової бібліотеки (1800 томів), цінні збірки археологічних знахідок (понад 5000 одиниць), старовинної зброї (1250 одиниць), збірку виробів львівських ремісників і пам’яток міського самоврядування (154 одиниці) та ін.

У повоєнний час Музей відновив і продовжував свою діяльність у радянському форматі. У другій половині 40—50-х років частина пам’яток ЛІМ національно-визвольного забарвлення була вилучена або знищена. Паралельно відбувався обмін музейними предметами між багатьма музеями колишнього СРСР. З ЛІМ було передано до інших музейних установ значну кількість пам’яток, зокрема старовинне озброєння та живопис. Водночас колекції Музею поповнювали новими надходженнями за рахунок дарів приватних осіб, придбання через фондово-закупівельну комісію та передачі окремими установами предметів музейного значення. Пам’ятки старовини привозили також з музейних експедицій. Особливе місце серед нових надходжень належить скарбам. Так, у 1987 році до Музею передали випадково знайдений під час ремонтних робіт у Львові срібний скарб, який складався з побутових та культових предметів, що належали невідомій єврейській родині і, вочевидь, були заховані у період нацистської окупації міста.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. значних успіхів у своїй діяльності музейний колектив домігся під керівництвом Заслуженого діяча культури Богдана Чайковського (1943—2016), який очолював Музей упродовж майже 40 років (1978—2016). 

Після проголошення Незалежності України у 1991 році Музей активізував роботу із створення нових та перебуви існуючих відділів. Зокрема, були відкриті Палаццо Бандінеллі (2005 р.), Музей визвольної боротьби України (2012 р.), Меморіальні музеї Р.Шухевича (2001 р.) та Є.Коновальця (1993 р.), Літературний Львів І пол. ХХ ст. (1992 р.) отримав друге дихання Музей історії науки і техніки (2018 р.). У Чорній кам’яниці (пл. Ринок, 4), яка в останні роки була грунтовно відреставрована за кошти Музею та грант Посольського фонду США зі збереження культурної спадщини у 2019 р. відкрито Лапідарій (експозиція кам’яних пам’яток XIII-XX ст.). У тій же Чорній кам’яниці завершується створення Музею історії Львова, відкриття якого заплановане на кінець 2020 року. 

Нині музейний фонд Музею, який нараховує понад 378 тис. предметів (у т.ч. 352 тис. од. основного фонду), поділений на окремі групи (разом 35): нумізматика, ордени-медалі, тканини, метал, шкіра-ріг, скульптура, дерево, архів, сфрагістика, відзнаки, археологія, Київська Русь, археологія нової доби, фотонеґативи, фотоматеріали, скло, фарфор, глина, рідкісна книга, стародруки, рукописи, плакати, графіка, репродукції, бони, живопис, годинники, меблі, художнє дерево, музичні інструменти, зброя, філателія, пластмаса, Почесні громадяни, пам’ятки визвольних змагань. Окремі предмети та колекції є раритетами світового значення: рукописний «Кристинопільський Апостол» ХІІ ст., першодруки Швайпольта Фіоля та Івана Федорова, найдавніші графічні види Львова XVII—XVIII ст., військові намети східного типу (серед них — трофейний турецький намет, здобутий у битві під Віднем 1683 року), обладунки польських крилатих гусарів та колекція гуцульської зброї, старовинні нагороди країн Європи та Азії, виконані в золоті й сріблі, декоровані коштовними самоцвітами та кольоровими емалями (орден Святого Андрія Первозванного, орден Золотого Руна, орден Святого Губерта). У різних фондових групах зберігають цінні меморіальні пам’ятки, наприклад, листи Яна ІІІ Собеського, автографи Фридерика Шопена і Жорж Санд, пасмо волосся Наполеона Бонапарта, особисті речі корифеїв української культури — Соломії Крушельницької, Марії Заньковецької. Раритетну збірку пам’яток історії Львова складають срібні символічні ключі міста XVIII ст., церемоніальний меч львівського суду XVI ст., катівські мечі, гербові печатки ради міста, озброєння міської сторожі, герби Львова XVII—XVIII ст., пам’ятки львівських цехів: печатки, хоругви, ремісничі вироби. 

Львівський історичний музей відомий не лише в Україні. Цьому сприяє його активна міжнародна діяльність. В історію Музею після проголошення Незалежності України вписано, зокрема, чимало цікавих сторінок, присвячених виставкам, відкритим поза межами нашої держави, — у Литві, Білорусі, Польщі. Окремі пам’ятки експонувалися у США, Англії, Німеччині та інших країнах. Музей уклав угоди про співпрацю з багатьма музеями, культурними інституціями України, світу. У 2016 р. був підписаний договір з корпорацією Google про багаторічну співпрацю на платформі Google Arts And Culture.

Знайомитися з музейними раритетами Музею, з його діяльністю можна не лише у постійних експозиціях чи на тимчасових виставках, а й на сторінках музеографічної літератури – в альбомах, каталогах, наукових записках, збірниках, путівниках, які регулярно видає Музей. Активною є наукова діяльність музею, щорічно організовуються у його стінах конференції «Весняні читання» та «Музей – платформа суспільного діалогу». В останні роки Музей впроваджує нові інтерактивні методи роботи, цікаві форми едукаційної співпраці з молоддю, завойовує прихильників завдяки популяризації своєї діяльності у соцмережах. Щороку експозиції музею оглядає 400 тис. відвідувачів, працівниками музею організовується близько 100 різноманітних заходів.

З червня 2016 року Львівський історичний музей очолює доктор історичних наук, віце-президента Українського національного комітету ІСОМ Роман Чмелик.

Ольга Перелигіна,
провідний науковий співробітник КЗ ЛОР
«Львівський історичний музей»